Як відомо, центром Львова, збудованого Данилом Галицьким, була площа, що нині називається Старий Ринок. Після захоплення міста польським королем Казимиром III у 1349 році центр Львова перенесли трохи на південь. Забудовували це місце ремісники, запрошені королем з Німеч¬чини. У Польщі майстрів відповідної кваліфікації не було, а місцевому населенню Казимир не довіряв.

Німці будували за звичьним для себе зразком: центральна площа, оточена житловими кварталами, лінія укріплень. Площа дістала назву Рінг (кільце, замкнений простір). У місцевій вимові це слово трансформувалося у «Ринок». Таким чином площа дала назву базару, а не навпаки. Протягом багатьох століть площа Ринок була центром жвавого життя Львова — економічного, політичного, культурного. Тут вирував базар. На ньому зустрічалися перси і англійці, турки і голландці, росіяни і французи. Тут розташувалося міське управління. 

На площі виконували судові вироки, влаштовували різні урочистості. Не було, мабуть, такої події в історії середньовічного Львова, яка оминала б Ринок. 1410 року у Львів привезли 52 прапори військ Тевтонського ордену, захоплені під Грюнвальдом. На Ринку їх кинули у болото — за давнім звичаєм переможців. Бачив він і російське посольство, яке підписало тут у 1686 році Вічний мир, вітав могутню постать Петра І, славив героїв-гайдамаків. Ринок нерідко ставав місцем виступів львівської бідноти. Камені площі щедро политі кров'ю злидарів. І 1848 року старий майдан став центром революційних подій. Другого листопада його зайняли ремісники і студенти. Повстання було жорстоко придушене. 1944-го на Ринку точилися запеклі бої радянських воїнів із гітлерівськими окупантами. По нинішній день площа не втратила свого значення. Тут розташовані міськрада, культурні установи. Пам'ятки старовини, приваблюють численних туристів. Львівський Ринок — унікальне явище в містобудуванні. Його вирізняють дві особливості. Перша полягає в тому, що від майдану відходить вісім вулиць, по дві з кожного кута. Таке зустрічається дуже рідко. Як правило, від середньовічних площ відходить по дві-три вулиці.  

Друга особливість — на площі були... вулиці. Із північного і східного боків ратуші стояло 11 будинків, так званих «серед-ринкових кам'яниць», які утворювали три вулиці. Це місце зараз займають газони. Якщо уважно придивитися до будинків Ринку, то впадає в око, що більшість з них має на фасаді по три вікна на поверсі. Є бу¬динки і з чотирма та шістьма вікнами. У чому ж річ? Протягом сторіч на Ринку селилася міська верхівка. Головним чином купці, котрі хотіли мешкати якомога ближче до місць своїх торговельних інтересів. Уже в XIV ст. у Львові діяло правило, за яким представники нешляхетських станів — купці, ремісники, лікарі — могли будуватися на Ринку тільки на три вікна. Причиною служило те, що кожне вікно використовувалося під крамницю чи майстерню. Дотримуючись принципу рівних можливостей, характерного для раннього капіталізму (хоча, звичайно, до капіталізму було ще далеко), й встановили це правило. А шляхта та духовенство мали право будуватися і в шість вікон. 

Щодо 4- і 5-вікон-них забудов — це пізніші переробки, десь з XVIII—XIX століть, коли правило «рівних можливостей» втратило свій економічний сенс. Довший час будинки Ринку були дерев'яними, зведеними у готичному стилі. Конфігурація їх визначалася розмірами земельної ділянки. Тому споруди були вузькими та довгими. У XIV — першій половині XVI століття багато будинків — одноповерхові. Взагалі треба зазначити, що поняття «поверх» з'являється тільки в період Відродження. А до того часу розчленування будинку у горизонтальній площині на однакових рівнях не використовували. Усілякий великий середньовічний будинок мав вигляд лабіринту з коридорів, сходів, переходів тощо, що з'єднували різні частини, розташовані на різних рівнях. У кожному з будинків були глибокі підвали, де зберігали товари. Як показали недавні дослідження, підвали деяких будинків використовувалися для влаштування гіпокауста — системи повітряного огрівання. На початку червня 1527 року Львів знищила страшна пожежа. 

Від усього міста (разом з передмістям) залишилися тільки ратуша і один будинок. Він, за переконанням деяких львів'ян, зберігся лише завдяки заступництву богородиці. Не дивно, що будинок глибоко шанували релігійні вірники і дозволили його розібрати тільки 1786 року. Вогонь знищив і кам'яні укріплення. На храмах поплавилися дзвони. Вітер заніс палаючі головешки на Високий Замок — так згоріла одна із веж. Звідси полум'я перекинулось на Знесіння: воно згоріло дотла. Поступово місто відбудовувалося. 1540 року міська рада спеціальною постановою заборонила зводити в середмісті дерев'яні будинки. А через деякий час до Львова прийшов новий архітектурний стиль — Відродження. Місцеві патриції замовляли проекти будинків іноземним зодчим — переважно італійцям. Так, протягом XVI—XVII століть утворився унікальний ансамбль площі Ринок — єдиний у нашій країні. Його особливістю є те, що ці будинки й досі використовують за прямим призначенням, тобто для житла. Щоправда, як у них мешкати — це вже інше питання. Кожен будинок споруджувався не тільки за індивідуальним проектом (це було своєрідною формою реклами для господаря). Він ще й мав свій, неповторний колір. Ту львівську поліхромію було відновлено лише кілька років тому — завдяки величезній праці співробітників Історико-архітектурного заповідника.  

Як уже згадувалося, на Ринку зосереджувалося міське управління, в тому числі й комунальні служби. Не секрет, що однією з найболючіших проблем сьогоднішнього Львова є водопостачання. А між тим, ця проблема має вже 600 років. Попри те, що середмістя Львова стоїть на воді (в XV ст. на Ринку був ставок) уже документами 1407 року згадується перший водогін, яким йшла джерельна вода з-за міста. Річ у тім, що вода середмістя непридатна для вживання. Поступово кількість водогонів зростала. Але й досі не знаємо місця отих джерел, звідки вони пролягали. Водогони сходилися на Ринку в крамницю зі східного боку ратуші, яка була прикрашена величезною бронзовою статуєю німфи Мелюзіни і називалася її іменем. А вже звідти дерев'яними трубами вода подавалася в будинки. Та місто росло, однієї криниці стало замало. 1697 року спорудили ще одну, на південно-західному розі площі, її прикрашала статуя Нептуна. 1744 року з'явилася третя криниця — на південно-східному розі. Воду з цих криниць брали не всі, а лише найзаможніші домовласники. 

Решта ж пила воду з криниць, викопаних на території міста, тобто погану. 1793 року на Ринку спорудили чотири фонтани. Для двох з них використали старі криниці (нині — «Діана» і «Нептун»). Кожен фонтан дістав восьмигранну чашу, увінчану статуєю персонажа давньогрецької міфології. І кожен з них був розташований у центрі зірки, викладеної червоним і чорним каменем. Фонтани робив відомий скульптор Гартман Вітвер. З південного боку ратуші стояло велике кам'яне корито — мірка для зерна. Пам'ятаймо, що до початку ХІХ ст, в усій Європі тільки Росія мала єдину для всієї країни систему мір і ваги. В інших державах кожне місто мало свої власні одиниці міри довжини, об'єму і ваги. А у Львові еталоном служило оте корито, що з'явилося на площі 1598 року. На західному боці Ринку, де зараз квітник, було місце страт, яке часто неправильно називають Лобним місцем. Тут же з 1564 року стояв так званий «стовп ганьби» — спочатку дерев'яний, а згодом — кам'яний. Він мав чотири грані і вгорі вінчався скульптурною групою: кат і богиня правосуддя Феміда — спина до спини. Цей стовп дуже постраждав, коли впала вежа ратуші у 1826 році. Зараз він — в історичному музеї. До нижньої частини стовпа були прикріплені залізні кільця. 

На кілька днів до них приковували, «виставляючи на ганьбу», дрібних крадіїв, п'яниць, хуліганів. Тут же виконувалися і смертні вироки. Для цього біля стовпа споруджували тимчасовий поміст. Але смертю карали тут тільки дворян. Так були страчені молдавські господарі (князі) Томжа і Янкула, а 16 червня 1578 року — національний герой українського і молдавського народів, один з керівників запорозького козацтва Іван Підкова. «Стовп ганьби» не був єдиним місцем покарання. 1594 року до стіни однієї з середринкових кам'яниць прибили довгий ланцюг з обручем. До нього припинали сварливих жінок... Характерна риса Ринку — тротуари, що, за твердженням відомого мандрівника Груневега, були найширшими у всій Європі: ними могли йти навпроти одна одній аж... дві пари. 

Проте всю площу не спромоглися замостити. Бруд був жахливий, адже каналізації як такої місто не знало — усе сміття викидали просто на вулицю. Розповідали, що імператор Йосиф II, коли приїхав до Львова, то на Ринку його карета, запряжена шестіркою коней, загрузла. Імператора вийняли з карети на руки, а карету витягали волами. Упорядковувати Ринок, почали тільки наприкінці XVIII ст. Замостили, поставили, як уже згадувалося, фонтани. Десь у 60-х роках XIX ст. Ринок дістав газове освітлення; аж в 1952-му його замінили електричним. Площа Ринок — унікальний комплекс пам'яток архітектури. Для його збереження робиться чимало, проте все ж менше, ніж хотілося б. Добре, що передбачено ліквідацію тут трамвайного руху.