У Луцька немає витонченої краси Львова, столичного пафосу Києва або базарного шуму Хмельницького. Луцьк взагалі невелике місто, трохи понад 200 000 жителів. Тут тихо, чисто, чарівно пахне Європою, а блакитне небо над містом відбивається тисячами василькового озер у відкритих поглядах лучан. Тут спокійно - говорять, це особлива, неспішна волинська ментальність. Тут навіть графіті вічно бунтівників підлітків сповнені видів рідного міста: значить люблять, пишаються.
Головна визначна пам'ятка і гордість міста - Верхній замок, або Замок Любарта. Фортець такого рівня безпеки в Україні набереться всього з десяток, тому таким дивним здається завісу невідомості, який почав розсіюватися над Любартовим твердинею тільки в останні роки ... Але ж ця твердиня охороняла століттями столицю Волині і служила символом столичної влади.«Величчю своїм ти причарував, здивував красою і теплом зігрів!» - ось такі рядки присвячують перлині Волині вдячні нащадки.
Занадто глибоко в передісторію Луцького замку заглиблюватися не будемо. Скажу тільки, що люди оселилися на цьому клаптику землі над Стиром в Х ст. Серед залишків напів-землянок того часу археологи знайшли і сліди майстерні ювеліра.В кінці Х ст. на місці поселення було насипано оборонний глиняно-піщаний вал висотою лише в один метр. Так село перетворювалося в град ...Згодом зміцнення над Стиром зміцнювалися, вище піднімався вал, на ньому з'явився дерев'яний частокіл. Достатній рівень оборони, щоб протриматися під час облоги граду військами польського короля Болеслава Хороброго (тисяча сімдесят три) або захистити сім'ю володимирського князя Ярополка Ізясловіча, що втік від нескінченних міжусобиць в Польщу (1085). А під час шеститижневого облоги Лучеська (старовинна назва Луцька) в 1150 під міськими стінами від граду каміння, яким лучани зустріли непроханих гостей, ледь не загинув син засновника Москви Юрія Долгорукого князь Андрій Боголюбський.
На початку XIII в. дитинець перетворюється в княжий двір, тут виростає перша кам'яна споруда міста - церква Іоанна Богослова, майбутня кадетра луцьких єпископів.А в замку в ті часи не тільки воювали, а й відпочивали. По крайней мере, в шахи грали точно: археологи знайшли різьблені кістяні фігури.
Кам'яний замок з'явився в Лучеську пізніше, за часів правління князя Любарта. Дивна річ з цим Любартом: називають його литовським князем, а він ніколи не мав спадку в Литві, тільки на Русі. Одружився Любарт з дочкою луцького князя, отримавши від дружини в придане Луцький уділ (1331)У 1340 Любарт з питомої стає великим князем Володимиро-Галицької Русі, а незабаром своєю столицею обирає саме Луцьк, а не сусідньої Володимир. Опис твердині від тисяча п'ятсот сорок п'ять стверджує: «... Іж наперво Велікій князь Люборт почал бив тії обадва замкі муроваті, а на нім князь Світрігайло доконівал».На момент опису пройшло вже 160 років від смерті Любарта, але більш ранніх згадок про кам'яної фортеці Історія не зберегла.
Але що це за «обадва» замку? Все вірно: в Луцьку була не одна, а дві твердині. Крім власне замку Любарта був ще Окольний замок, що примикав до нього із заходу і відокремлювався Перекопом (ровом). Тут жили міщани, витіснення князівською резиденцією з старого дитинця. До сих пір від цих міських укріплень збереглася лише вежа Чарторийських і фрагменти стін.
Народна пам'ять - теж своєрідний документ. Саме вона протягом двох століть пам'ятала, як насипав князь Любарт греблю до граду, загативши Стир, щоб фортеця його виявилася на острові, як побудував на в'здной вежі підйомний міст; як поступово замінював в закруті (цибулі, звідси і назва міста) Стиру дерев'яні укріплення кам'яними, домішуючи в розчин курячі яйця; як розширював тісний Дитинець, що на той час ледь вміщував Івано-богословську церква.
Тут він готувався до війни з Польщею в 1366, мріючи повернути захоплені західним сусідом землі. З 1370 по 1 385 замок знову модернізовуеться: з'являються зубці-мерлони, виростає ще на один ярус в'їздова вежа, закладається Стирова вежа.
Смерть Любарта принесла місту часті рокіровки правителів: син князя Федір від другої дружини, дочки ростовського князя, не протримався на луцькому престолі і року. Уже в 1386 місто потрапляє у власність польського короля Ягайла, який ставить в Луцьку своїм намісником то Федора Острозького, то князя Вітовта, то сандомирского каштеляна Креслава з Курозвонок. У 1392 Луцьк «навічно» переходить до Вітовта Кейстутовичем.Його правління в місті не забули: популярний луцький ресторан носить назву «Корона Вітовта», а серед міських топонімів є ще Вітольд колодязь. І не дарма: князь часто бував в місті, перетворивши його на своєрідну південну столицю Литовсько-Руської держави, заснував тут католицьку кафедру і домініканський монастир, будував мости і дороги, запросив до Луцька вірмен, караїмів і німців. Замку, все ще напів-дерев'яному, теж увагу приділяв: з'являється Владича вежа, а мури нарешті замикають кільце між усіма трьома вежами замку.
Предметом гордості замку є подія 1429, коли тут проходив з'їзд європейських монархів, метою якого було вирішення політичних і економічних питань центрально-східної Європи.На цей з'їзд до Луцька (тоді ще Лучеськ) прибуло 15 000 гостей! У той час, як в самому місті мешкало трохи більше 5 000.
На цьому середньовічному «самміті» розглядалися важливі проблеми: міждержавні відносини, спільна коаліція проти набирає сили Османської Порти, Рівні права для католицької та православної церков і ... коронація Вітовта.
Папський нунцій вже віз до столиці Волині обсипану діамантами корону, але вона зникла в дорозі, або, як каже луцька легенда, її розрубали на шматки і розвезли в усі куточки Європи. Мабуть, стати королем Вітовту не судилося ... Ягайло рішуче відмовився вважати Вітовта самодержцем, хоча володіння князя простягалися від Балтики до Чорного моря. (Місцеві кажуть, що поляк просто позаздрив красі корони).Даремно намагався Вітовт. Єдиний плюс - отримання містом Магдебурзького права. А адже витрати які були!Тільки на банкет пішло 700 волів, 1 400 баранів, 100 зубрів і лосів, а гусей і курчат ніхто не брався рахувати. Лилися ріки пива і меду: щодня по 700 бочок! А в останній день з'їзду гостям подали юшку, яка добре допомагає від похмілля.
Ні, Середньовіччя рішуче було вільно від самого терміна «дієта» ...
Вітовт образу не забув: у той же рік князь наказує «твердити», тобто зміцнювати волинські замки, готуючись до війни з Польщею. Князь помститися не встиг: Луцька війна спалахнула через рік після його смерті, в 1431, коли Волинню правил Свидригайло. Цілий місяць Луцький замок витримував важку облогу, ремонтуючи стіни, які раз по раз руйнувала польська артилерія, поки польський монарх помирився з литовським князем.
А в 1436 р. Високий замок штурмують війська великого князя литовського Сигізмунда. Легенди стверджують, що позбавлений вотчини Свидригайло сім років пас овець на Валахії, поки не отримав знову улюблений Луцьк у володіння. Міщани радісно зустріли князя-вигнанця, і той вдячно обдаровував підлеглих селами і маєтками.За часів Свидригайла Луцьк претендує на об'єднаний центр всієї України-Русі: в княжої раді 1436-38 рр. засідали київський воєвода і подільський староста. Саме за часів Свидригайла Луцький замок стає повністю кам'яним, без дерев'яних фрагментів, з трьома вежами однакової висоти.
