У малюнках на тему «У школі» цікавить взаємне розташування фігур однолітків та автора малюнка. Діти з істеричними рисами характеру незалежно від свого реального становища малюють себе зазвичай у центрі групи. Діти з невротичними реакціями малюнку мало однолітків чи вони відсутні зовсім, що відбиває проблеми взаєморозуміння із нею. Те саме стосується малюнків на тему «На вулиці, у дворі». Все це вказує на труднощі у придбанні дружніх, стійких контактів та надмірної опіки в сім'ї.
Найінформативнішим вважається малюнок на тему «Сім'я». Надається інструкція намалювати всіх, з ким живе дитина. При аналізі малюнка слід враховувати як вміння об'єктивно відбити сімейну ситуацію, а й установку її зміну в сприятливу для дитини сторону. Також має значення рядок і близькість розташування фігур, і особливо місце самої дитини: між батьками або поруч з одним з них. В останньому випадку це говорить про більш виражену прихильність до одного з батьків. Заслуговують на увагу і розміри фігур, що співвідносяться з їх роллю та авторитетом для дитини. Нарешті, колірна гама, загальна з одним із дорослих, зокрема одне й те саме забарвлення тулуба, вказує на велику міру ототожнення з ним за ознакою статі.
Тема "Що мені сниться страшне або чого я боюся вдень" дає можливість відобразити найяскравіший страх. Який саме страх, вчитель не пояснює, і кожен із дітей має сам обрати його. Не обов'язковий і сам малюнок, тим більше, якщо страхи заперечуються взагалі. Якщо ж малюнок зроблений, то, отже, дитина змогла подолати бар'єр страху у своїй свідомості та відобразити вольовим, цілеспрямованим зусиллям те, про що він намагається не думати.
Графічне зображення страху не призводить до посилення, а навпаки, знижує напругу від тривожного очікування його реалізації. У малюнках страх вже багато в чому реалізований, як щось те, що сталося, що сталося; залишається менше недомовленого, неясного, невизначеного. Водночас усе це знімає афективно-травмувальне звучання страху у психіці дитини. Істотно й те, що завдання дає вчитель, якому дитина довіряє, та й саме малювання відбувається в життєрадісній атмосфері спілкування з однолітками, забезпечуючи незриму підтримку з їхнього боку, не кажучи вже про схвалення самого вчителя.
Тема «Найгірше чи найкраще» дає дитині можливість вибору подій, що відбувалися з дітьми. Більшість вважають за краще відображати в малюнку гарні, радісні епізоди зі свого життя. Проте майже кожному класі перебувають діти, які малюють неприємні події, що може бути основою наступної психотерапевтично орієнтованої розмови з ними.
«Ким я хочу стати — заключний розділ тематичного малювання, що вносить до нього оптимістичне струмінь і сприяє підвищенню впевненості дітей у своїх силах.
Наступним етапом малювання може бути спрямоване усунення всіх страхів, яким піддається дитина. Для цього потрібно з'ясувати в індивідуальній бесіді, чи боїться дитина самотності (залишитися одна), напади (бандитів), захворіти, померти, смерті батьків, деяких людей, покарання, казкових персонажів.
(Баби Яги, Кощія, Бармалея, Змія Горинича), запізнитися до школи, темряви, тварин (вовка, ведмедя, собак, комах, павків, змій), транспорту (машин, поїздів, літаків), стихії (бурі, урагану, повені , землетруси), висоти, глибини, тісної кімнати (замкнутого простору), води, вогню, пожежі, війни, площ (відкритого простору), лікарів (крім зубних), крові, уколів, болю, несподіваних (різких) звуків. Склавши список страхів у кожної дитини, вчитель дає завдання намалювати їх.
Тривалість цих спеціально організованих занять не перевищує 30 хв. На одному занятті малюється зазвичай кілька страхів, але може бути намальований і один страх.
У жодному разі не можна поспішати дитину з виконанням завдання, оскільки думки у тому, як зобразити страх, мають на увазі зустріч із нею, контакт, дотик, що саме собою зменшує гостроту його сприйняття.
На наступному занятті дитині пропонується намалювати страхи знову, але так, щоб сам він виглядав таким, що не боїться. Вчитель каже: «А тепер намалюй, що ти вже не боїшся...» Подібна інструкція протилежна до попередньої: «Намалюй, що ти боїшся», коли дитина зазвичай зображує лише об'єкт страху, а не себе. Тепер же він повинен зобразити і себе в активній позиції, що протистоїть страху. Подібна установка діє як непряме навіювання або додаткового стимулу подолання страху. Знову ж таки необхідно продумати, як краще виконати завдання, уявити варіанти, зупинитися на одному з них і графічно втілити його за допомогою досить тривалого вольового зусилля. Все це приклади подолання страху, який задається в загальних рисах вчителем, але вимагає творчого розвитку та завершення самою дитиною.
Загальна кількість занять варіюється від 5 до 10 залежно від кількості страхів та результатів їх подолання.
На малювання страхів за контрастом потрібно менше занять, й у них беруть участь не всі діти, лише ті, які схильні до почуття страху. Інші в цей час малюють на вільну тему або за програмою. За кілька днів після закінчення повторного малювання страхів проводиться індивідуальне обговорення малюнків. Знову запитує: боїться тепер дитина чи ні? Позитивний успіх закріплюється схваленням, похвалою.
Шкільна тривожність - це порівняно м'яка форма прояву емоційного неблагополуччя дитини. Вона виявляється у хвилюванні, підвищеному занепокоєнні у навчальних ситуаціях, у класі, очікуванні поганого ставлення до себе, негативної оцінки з боку педагогів, однолітків. Дитина постійно відчуває власну неадекватність, неповноцінність, не впевнена у правильності своєї поведінки, своїх рішень. Педагоги та батьки зазвичай відзначають такі особливості дитини, кажучи, що вона «боїться всього», «дуже вразлива», «недовірлива», «підвищено чутлива», «до всього ставиться надто серйозно» тощо. Однак це, як правило, не викликає сильного занепокоєння дорослих. А тим часом тривожність, у тому числі й шкільна, — це один із провісників неврозу, і робота з її подолання — це робота з психопрофілактики неврозу.
Досить високий рівень шкільної тривожності і, до речі, зниження самооцінки взагалі характерні для періоду вступу до школи перших місяців навчання. Однак після адаптаційного періоду, що триває зазвичай від одного до трьох місяців, становище змінюється: емоційне самопочуття і самооцінка стабілізуються. Саме після цього можна виділити дітей із справжньою шкільною тривожністю.
