Четвер, 17.08.2017
Головна Реєстрація RSS
Опитування
Чи готові сортувати сміття..
Всього відповідів: 96
Форма входу
Категорії розділу
Новини [3]
Статті [2]
Пошук
Параметри
 
 
Головна » 2008 » Лютий » 14 » Ратуша. Площа Ринок, 1. Фото поч. ХХ ст.
Ратуша. Площа Ринок, 1. Фото поч. ХХ ст.
14:29

Будинок № 1 — львівська ратуша, серце міста, 1356 року Львів дістав самоуправління за так званим «магдебурзьким правом». Це означало підпорядкування Львова безпосередньо королю і керівництво містом виборними органами — Радою і Лавою (судом). Рада і Лава обиралися львів'янами. Ззовні все виглядало дуже гарно і демократично.

Та дійсність була не такою ідилічною. Бо Львів, як і всі інші міста Польщі, за винятком, Гданська, ніколи не мав достатньої економічної і політичної сили, аби повністю бути незалежним від втручання феодалів у справи міста.Щодо «демократичної» системи виборів, то вона виглядала так. Жінок, які на той час становили приблизно 65 відсотків населення, до участі у виборах не допускали. Позбавлені «голосів» були й некатолики: українці, вірмени, євреї. А з тої невеликої решти населення могли брати участь у виборах тільки домовласники середмістя. Таким чином влада зосереджувалася в руках 50 родин (або ж одного процента мешканців Львова). 

Вони безконтрольно розпоряджалися величезними прибутками міста, нікому не звітуючи. Магістрат засідав у ратуші (слово походить від німецького «ратхауз», що означає «будинок ради»). Про найстарішу ратушу Львова знаємо дуже мало — тільки те, що вона була дерев'яною і згоріла у 1381 році. Тоді ж згоріли всі документи — втрата для історії Львова, яку компенсувати неможливо. Невдовзі ратушу відновили. 1404 року на ній з'явився годинник. Наприкінці XV століття були проведені деякі реставраційні роботи, що до певної міри змінило вигляд ратуші. У 1617—1619 роках її взагалі перебудували. Стару вежу частково знесли і на цьому ж фундаменті встановили нову, восьмигранну, з чотирма циферблатами годинників. Вежа була обведена балконом, по якому ходив сторож. Консолі балкона виконали у вигляді левів. Ви¬сота вежі дорівнювала 58 метрам. На її шпилі красувався флюгер з позолоченого металу у вигляді лева — емблеми міста (нині зберігається у Львівському історичному музеї). 

Зал Ради був обвішаний портретами королів і полководців; всюди милували око дорогі килими. До речі, в них цікава історія. Тогочасний закон вимагав, аби торгівля між іноземними купцями у Львові велася тільки через перекладача. Існував звичай, за яким кожний тлумач повинен був щороку дарувати місту один чи два килими. Ясна річ, якість килима була своєрідною оцінкою професійних якостей перекладача — не тільки щодо знання мов, але й щодо дипломатичних здібностей. Поступово виникла так звана «львівська консулярна колекція килимів», що славилася на всю Європу. До наших днів вона не дійшла, напевно, її захопили шведи в 1704 році. Поруч із залом Ради була скарбниця, де зберігалося найцінніше майно Львова — документи про його привілеї. Біля входу в ратушу на високому кам'яному стовпі стояв кам'яний лев. 

Ратуша будувалася за розпорядженням бургомістра Львова М. Кампіана і на його кошти. Оскільки з робочою силою було сутужно (М. Кампіан не любив багато платити), то до будівництва залучали різного роду асоціальні елементи — п'яниць, волоцюг, інший набрід. Далеко ходити не треба було — у підземеллях ратуші розташувалися в'язниці... Як ми вже згадували, в ратуші засідав міський суд. Він мав право засудити людину до смерті. На знак цього, за спиною війта — голови суду — висів величезний меч. Зараз він, як і «мечі правосуддя», якими виконували вироки, — у Львівському історичному музеї. Давня легенда розповідає, що якось суд виніс несправедливий вирок. З того часу в ніч перед стратою коридорами ратуші літала чорна труна. От книга вироків львівського суду — і на першій сторінці запис: «Пам'ятай про чорну труну...». З часом до цоколя ратуші були зроблені прибудови. Згодом їх почали розбирати, і з таким азартом, що пошкодили сам цоколь. 14 липня 1826 року вежа завалилася, загинуло восьмеро людей. Цікаво, що, попри явний аварійний стан, спеціальна комісія визнала вежу цілком придатною. Якраз під час складання цього акта вежа й завалилася — комісія ледь встигла врятуватися. 

Сам акт зберігається нині у Львівському центральному історичному архіві УРСР. Закладання нової ратуші відбулося 21 жовтня 1827 року з великою урочистістю, в присутності губернатора та архієпископа. Пролунав навіть артилерійський салют. Ратушу звели в 1830—1835 роках у стилі віденського класицизму. Оцей четвертий варіант й дійшов до наших днів. Тільки не цілком у первісному вигляді. Колись вежа ратуші мала завершення у вигляді купола. Але... 1 листопада 1848 року у Львові спалахнуло повстання. Ремісники і студенти захопили Ринок, спорудили тут барикади. За наказом генерала Гамерштейна, почалося бомбардування міста — з гармат і бойовими ракетами. 

Одна з ракет влучила у вежу ратуші. Вона загорілася. Спалахнув і провалився всередину купол. Військо не допускало до гасіння пожежі. Будинок відновили 1851 року. Тільки завершення зробили не купольним, а бланковим, подібним до середньовічного замку. У 1852 році вежу прикрасив новий годинник. А 1883 року тут було встановлено перший у Львові телефон, який з'єднав магістрат з деякими установами і пожежною командою. У ратуші засідав магістрат, тут же мешкав президент міста. Магістрат містився у ратуші й за часів буржуазної Польщі. Щороку безробітні приходили сюди (традиційно, мабуть,) і вимагали роботи, їм, теж традиційно, відмовляли. І тоді безробітні, знову ж за традицією, били в ратуші вікна. Про це розповідають архівні документи. 

Переглядів: 2297
Міні-чат

300
Друзі сайту
Каталог сайтів
Статистика
HotLog TOP.GE Business-Key Top Sites
Хостинг від uCoz