Субота, 19.08.2017
Головна Реєстрація RSS
Опитування
Чи готові сортувати сміття..
Всього відповідів: 96
Форма входу
Категорії розділу
Новини [3]
Статті [2]
Пошук
Параметри
 
 Головна сторінка

4 березня виповнюється 60 років з дня народження видатного українського композитора-пісняра і поета Володимира Івасюка, якого по праву вважають одним із основоположників української естрадної музики.

Володимир Івасюк автор таких відомих пісень як «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори» і ще понад сотні творів.

3 та 5 березня у Львівській опері відбудуться святкові концерти «Наш Івасюк». Концерт присвячений пам’яті Володимира Івасюка з нагоди 60-річчя від дня народження. Ви матимете можливість почути найвидатніші твори української легенди у виконанні Тараса Чубая, Плачу Єремії, Піккардійської Терції, струнного квартету «Віртуози Львова», Віктора Морозова, та груп «Дивні» і «Кому Вниз».

Категория: Статті | Переглядів: 1595 | Дата: 01.03.2009

За останні два роки на 30-40 % збільшилась кількість туристів. Протягом року у Львові відбулось близько ста різноманітних фестивалів. Управління культури та туризму ЛМР брали участь в 11-ти міжнародних виставках. Також вперше у Львові в травні відбудеться міжнародний туристичний
форум.


За останні три роки майже у десять раз збільшилося фінансування заходів розвитку туризму з міського бюджету Львова.

За останні два роки на 30-40 %  збільшилась кількість туристів, за статистичними даними метою подорожі 93,3% туристів є дозвілля і відпочинок, з такою метою подорожує і 86% іноземців. Серед іноземців найбільше відвідували Львів туристи з Польщі, Німеччини, Білорусі, США, Росії. Протягом року управління культури та туризму ЛМР брали участь в 11-ти міжнародних виставках.

Стратегія розвитку туризму м. Львова 2009-2015 рр. Для визначення основних пріоритетів та завдань розвитку туризму м. Львова розробляється  Стратегія розвитку туризму м. Львова 2009-2015 рр. Партнером з розробки Стратегії є Віденський туристичний офіс. Проведено маркетингове дослідження туристичної галузі м. Львова Аналітичною групою Комітету підприємців Львівщини для створення бази даних об’єктів туристичної і рекреаційної привабливості та інфраструктури туристичного ринку міста.

Аналітичне дослідження галузі туризму. Сформована база екскурсоводів і гідів, на основі якої зроблено аналітичне дослідження.

Як зазначив координатор аналітичного дослідження Ігор Гурняк, майже половина (46%) з усіх ескурсоводів надають послуги іноземними мовами. З них 21 % (33 ос.) – польською мовою, 14% (22 ос.) – англійською мовою, по 4% (по 6 осіб)- німецькою  і чеською мовою, інші – сербо-хорватською, французькою, румунською, італійською мовами, 10 осіб володіє більш ніж двома іноземними мовами. Третина (31%) всіх фахівців мають постійне працевлаштування у туристичних і перекладацьких фірмах, 30 % працюють за строковими угодами.

Зросла частина молоді 18-30 років серед фахівців туристичного супроводу – 25%, з них до 25 років – 16%, 34 % - 30-50 років, 42%- старші 50 років. Наймолодшому екскурсоводу – 20 років, найстаршому – 77. Третина всіх ескурсоводів має досвід роботи біля 20 років.

Міжнародний туристичний форум. У травні вперше у Львові відбудеться Міжнародний туристичний форум. Учасниками форуму будуть туристичні оператори і організації Львова, України, зарубіжжя, міжнародні експерти туристичної сфери. На форумі буде презентовано проект Стратегії розвитку туризму м. Львова 2009-2015 рр. Під час форуму відбудуться конференції з обміну досвідом, майстер-класи міжнародних експертів з маркетингу в сфері туризму, функціонування туристично-інформаційних  центрів.

Врегулювання екскурсійної діяльності у Львові. З метою врегулювання діяльності нелегальних іноземних та іногородніх екскурсоводів у м. Львові прийнято ухвалу Львівської міської ради від 23.10.2008 № 2139 «Про затвердження Положення про порядок проведення екскурсійної діяльності у м.Львові». Реалізація ухвали дозволяє забезпечити контроль діяльності фахівців туристичного супроводу.

Як повідомив під час прес-конференції начальник управління культури та туризму Андрій Сидор, у Львові проведено три контрольні рейди екскурсійної діяльності із залученням працівників муніципальної дружини і громадських організацій м. Львова. Під час рейдів  виявлено велику кількість громадян, які проводять екскурсійну діяльність і надають послуги гіда-перекладача без відповідної підготовки та дозволів.

«Систематичний контроль з боку міської влади вже спонукав багатьох нелегальних екскурсоводів піти на навчання та отримати необхідні дозволи для проведення такої діяльності. Також в лютому планується проведення контрольного рейду з залученням представників ЗМІ для висвітлення роботи міської ради в цьому напрямку.», – додав Андрій Сидор.

Відділом туризму ЛМР прийнято та опрацьовано 159 заяв від фахівців туристичного супроводу. Близько ста екскурсоводів Львова отримали бейджі (ідентифікаційні картки).

Паркування туристичного транспорту. Для вирішення проблеми паркування туристичного транспорту ухвалою міської ради №2065 від 11.09.2008р. затверджено перелік зон паркування туристичного транспорту та проводяться роботи з їх облаштування,  ознаковано стоянки туристичного транспорту, розроблено схему доїзду до них, весною буде нанесена дорожня розмітка у місцях паркування.

Створення туристично-інформаційної інфраструктури у м.Львові. В результаті розробки і подання проекту на фінансування програмою TACIS «Створення туристично-інформаційної інфраструктури у м.Львові» підписано контракт на його реалізацію, проведено міжнародну конференцію. Впровадження проекту дозволить покращити внутрішню і зовнішню комунікаційну доступність туристичних об’єктів за допомогою уніфікованих багатомовних носіїв інформації – вказівників, планшетів, карт, табличок з назвами вулиць.

Центр розвитку туризму м. Львова. Створено Львівське комунальне некомерційне підприємство «Центр розвитку туризму м.Львова», яке забезпечить комплекс інформаційних послуг для туристів через мережу туристично-інформаційних  центрів і пунктів.

Інформаційно-рекламна діяльність. Проводиться інформаційно-рекламна діяльність,  щороку збільшується  асортимент випущеної туристичної продукції та підвищується якість її наповнення. Поширюється інформація про туристично-привабливі акції та події серед суб’єктів туристичної галузі та зацікавлених організацій для формування туристичних програм перебування туристів у Львові. Вперше в Україні підготовлений атлас-довідник «Релігійні об’єкти на мапі міста Львова», у 2009 р. будуть видані і розповсюджені туристичні  довідники.

Розроблений новий п’ятимовний інтернет-сайт управління культури і туризму, який забезпечив доступ до інформації про правове регулювання стану туризму у м. Львові, актуальні події у місті, культурно-мистецькі заклади, туристичні організації.

Категория: Новини | Переглядів: 1779 | Дата: 01.03.2009

Півтони шоколаду, торт довжиною 10 м. та шоколадна площа Ринок з шоколадними фонтанами чекає на львів’ян та гостей міста під час міського свята шоколаду. В цей день на площі Ринок запрацює перша в Україні шоколадна майстерня.


Друге міське свято шоколаду відбудеться 8 березня на площі Ринок у Львові. В цей день на площі Ринок буде безліч конкурсів та забав. Для дітей працюватимуть різноманітні майданчики. Також буде проведено конкурс малюнку на шоколадних плитках.
 
 Нагадаємо, минулого року у Львові вперше було проведено міське свято шоколаду. Особливістю минулорічного свята став 200-ті кілограмовий шоколадний торт. Торт складався із 40 частин пекли понад вісім годин.

У Львові з ініціативи Львівської міської ради вже відбулась низка «продуктових» свят: свято пива, кави, пампуха. Також 1 травня на гостей та мешканців міста чекає міське свято Батяра. Ці свята стали вже традиційними для міста.

Категория: Новини | Переглядів: 5470 | Дата: 01.03.2009

Державна служба охорони культурної спадщини погодила проект реконструкції стадіону «Скіф», який належить Львівському державному університету фізичної культури на вул. Черемшини, 17.


Про це повідомив проректор з господарсько-комерційної роботи та будівництва Львівського державного університету фізичної культури Степан Панюца.


«Голова Державної служби охорони культурної спадщини Микола Кучерук погодив проект реконструкції стадіону, в якому передбачено збільшення висоти адміністративної будівлі без обмеження до 10 м. Таким чином, знято усі заборони і ми можемо продовжувати проводити підготовчі роботи на стадіоні», – розповів Степан Панюца. За його словами, очікується, що через півтора місяці Держархбудконтроль дасть дозвіл на початок будівельних робіт. Наразі на роботи з реконструкції стадіону «Скіф» вже освоїли виділених з державного бюджету 360 тис. грн.

 Нагадаємо, що Департамент містобудування Львівської міської ради змінами в архітектурно-планувальне завдання № 919 від 10 лютого 2008 року також погодив зняття обмеження висоти адміністративної споруди стадіону.

Стадіон «Скіф», який  використовуватимуть як тренувальний базу до ЄВРО 2012 та  до літніх Олімпійських ігор в Лондоні 2012 року, після реконструкції відповідатиме усім офіційним вимогам УЄФА. В проекті передбачено облаштувати 8 легкоатлетичних доріжок, збудувати нові криті трибуни на 3 600 місць та відкриті трибуни до 5 000 місць, а також корпус загального призначення з вбудованим паркінгом. Для обслуговування команд заплановано спеціальний корпус, який відповідатиме усім вимогам УЄФА до тренувальної бази.
 Переможцем тендеру на реконструкцію стадіону є ТОВ «Арка-Моріс». Кошти на реконструкцію стадіону виділяються з Державного бюджету.

Категория: Новини | Переглядів: 1444 | Дата: 01.03.2009

Найсильніший клуб Галичини було засновано у 1963 році. З ініціативи ветеранів львівського футболу батьки міста вирішили, що, окрім армійської команди, котра виступала тоді у Класі Б першості СРСР, Львів достойний мати також сильну профспілкову команду. Новоствореній дружині вдалося "пробити" місце у тому ж Класі Б - разом з дніпропетровським "Дніпром", одеським "Чорноморцем", вільнюським "Жальгірісом" та іншими провідними згодом командами "Карпати" розпочали сходження до футбольних вершин.


Перші роки команди були неоднозначними. Вочевидь, ставка на запрошених звідусіль гравців часто поважного по футбольних мірках віку та московських тренерів, котрі почували себе тимчасовими дійовими особами у Львові, навряд чи могла мати подальшу турнірну перспективу. Втім, ці декілька років були необхідними для того, щоб зросла у майстерності місцева молодь, котра взялася до розвитку справи, а не один гравець з "перших" "Карпат" пізніше зробив свій вагомий внесок у розвиток львівського та загалом українського футболу на тренерській чи адміністративній роботі. Зокрема, автор першого "офіційного" гола в історії команди Анатолій Крощенко не так давно багато років очолював молодіжну та юнацькі національні команди України. Курс на омолодження та стабілізацію складу команди розпочав нині Заслужений тренер України Євген Лемешко у 1966-67 роках.

А першу вершину "Карпати" здобули після появи біля керма команди у 1968 році головного тренера Ернеста Юста та начальника команди, легенди львівського футболу 30-х років, Карла Мікльоша. Їм вдалося об'єднати єдиною ідеєю ветерана команди Ігора Кульчицького, "ґвардію лемешківського призову" Ростислава Поточняка, Володимира Данилюка, Володимира Булгакова, Генадія Лихачова та новачків команди, зокрема, неперевершеного "короля повітряних дуелей" Яноша Габовду та пізніше найвірнішого карпатівця в історії Лева Броварського. Саме наприкінці 60-х було закладено основи того елегантного, комбінаційного та атакуючого футболу, котрий став візитівкою команди на майбутнє - неповторним карпатським стилем гри.

"Вибухова суміш" тактичних ідей Юста та школи патріотизму Мікльоша одразу ж дала свої результати. Несподівано для усіх, все ще граючи у другому ешелоні радянського футболу, "Карпати" у 1969 році здобули Кубок СРСР, усунувши з дороги на своєму шляху декілька вищолігових команд. 17 серпня, перемігши у фінальному матчі ростовський СКА 2:1, трофей для Львова вибороли Віктор Турпак, Валерій Сиров, Іван Герег, Ростислав Поточняк, Петро Данильчук, Володимир Булгаков, Лев Броварський, Володимир Данилюк, Янош Габовда, Ігор Кульчицький (к) та Генадій Лихачов.

Першим суперником "Карпат" у Єврокубках стала румунська "Стяуа". Після прикрої поразки вдома 0:1, львів'яни продемонстрували всі свої кращі якості у матчі в гостях, котрий завершився бойовою нічиєю 3:3. Все ж, далі пішов суперник... 

У 1970 році "Карпати" здобули перемогу у новоствореній першій лізі чемпіонату СРСР і вийшли до вищої ліги. Рік за роком команда піднімалась сходинками турнірної таблиці і досягла свого другого піку у 1976 році. У складні роки брежнєвської реакції в національній політиці футбол став чи не єдиною "легальною" і раз по разу використовуваною можливістю для Львова "перемогти Москву". Тому заледве не трагедією стало завершення осінньої першості 1976 року, коли, займаючи 1-2 сходинку впродовж усього турніру, "Карпати" програли в останній домашній грі "Зеніту" 0:3 і відкотились на 4-те місце. Вже виготовлені сувенірні значки з надписом "Карпати - срібло" залишились раритетом для вузького кола колекціонерів...

Розчарування невдачею та негайна зміна поколінь, що розпочалась наступного року, призвели до вильоту команди з вищої ліги. Але нове покоління місцевої молоді на чолі з переможцями Чемпіонату світу серед молодіжних команд в Тунісі у 1978 році Андрієм Балем, Юрієм Суслопаровим та Ярославом Думанським, а також одним з найяскравіших нападників в історії львівського футболу Степаном Юрчишиним, у співпраці з нев'янучим Левом Броварським вже у 1979 році вирішили завдання повернення до еліти. Внутрішні негаразди послабили колектив, і через рік "Карпати" знову вибули до першої ліги.

Проблеми команди були використані владними органами, котрі вирішили ліквідувати "політично небезпечну" команду. На початку 1982 року адміністративним рішенням "Карпати" було об'єднано з львівським армійським клубом - і на 7 років команда припинила своє існування.

Українське відродження кінця 80-х повернуло до життя і "Карпати". З 1989 року команда знову почала пробиратись наверх із низин радянської футбольної піраміди. У 1991 році львів'яни здобули перемогу у західній зоні другої ліги, зайнявши, таким чином 9-ту позицію серед українських команд, що відкрило шлях до вищої ліги першості Незалежної України. Поява влітку 1992 року біля керма команди енергійного Мирона Маркевича розпочала новий етап боротьби за футбольні вершини. Вже через рік "Карпати" вийшли до фіналу Кубка України, де поступились київським динамівцям, вдруге взяли участь у розіграші Кубка володарів кубків європейських країн. 

Другий злет "Карпат" у 1997-1999 роках, на відміну від першого, мав також і серйозне фінансове підгрунтя. З допомогою Голови Львівської облдержадміністрації Михайла Гладія клубові вдалося знайти поважних інвесторів, з допомогою яких вдалося запросити до Львова гравців національної команди України Сергія Мізіна, Івана Гецка, Олександра Паляницю, Володимира Микитина, Сергія Ковальця та інших. Разом з провідними місцевими футболістами Богданом Стронціцьким, Олександром Чижевським, Володимиром Єзерським, Юрієм Беньом, Любомиром Вовчуком, Романом Толочком вони склали сильний колектив, котрий вперше в історії "Карпат" здобув бронзові медалі сезону 1997/98 років, а у 1999 році знову вийшов у фінал Кубка України та виступив у Кубку УЄФА. Цей період в історії клубу позначений також (завдяки зусиллям Львівської залізниці) капітальною реконструкцією і перетворенням в одну з найкращих українських арен львівського стадіону "Україна".

Серйозна фінансова криза похитнула становище команди. Залишив команду Мирон Маркевич, щоб утриматись на плаву, протягом 1999 - 2000 років було продано більше 15 провідних гравців. Головному тренеру команди Леву Броварському довгий час успішно вдавалося зберегти боєздатність команди, але навесні 2001 року запас міцності вичерпався, і 10 чемпіонат "Карпати" завершили на найнижчому в історії 10-му місці. 

"Карпати" - єдина команда, котра за 10 років українських чемпіонатів зуміла 4 рази здобути перемогу над київським "Динамо" і завдала киянам першої за всю історію поразки з різницею у 2 голи - 2:0 (восени 2000 року).

Поява влітку 2001 року нового генерального спонсора - НПК "Галичина", обрання почесним президентом ФК "Карпати" Петра Димінського, стабілізація фінансового становища - закликані поступово відродити славні сторінки в історії ФК "Карпати".
Переглядів: 1743 | Дата: 12.06.2008

1341 – у Львові відлито найстаріший дзвін в Україні, який знаходиться у церкві Св. Юра. 1375 – згадується львівський шпиталь "Святого Духа" – найстаріший в Україні шпиталь у класичному розумінні цього слова. 1387-1704 – протягом 317 років мешканці Львова, витримавши близько сотні ворожих облог, не дозволили жодному загарбникові ступити на територію міста – показник небачений для більшості середньовічних європейських міст. 1407 – згадується львівський водогін, яким до середмістя надходила вода з джерел, розташованих за межами міста – це був початок цивілізованого водопостачання. 1490 – вперше в Україні на львівській ратуші встановлено годинник з мелодійним боєм. 16-17 ст. – Львів – найбільше місто в Україні, його населення удвічі перевищує населення Києва. др. пол. 16 ст. – засновано найстаріший парк в Україні – Єзуїтський парк (тепер парк ім. І. Франка ), який одночасно є і найстарішим муніципальним парком у Європі (з 1847 року). 1555 – указ про збереження і культивування клепарівських черех – унікального гібриду вишні і черешні, який виведено тільки у Львові. У європейській помологічній літературі відомі як Kleparover Suss-Weichsel – у Німеччині і Griotte de Kleparow – у Франції. 1574 – Іван Федоров надрукував у Львові першу в Україні книгу – "Апостол". 1585 – засновано друкарню Успенського братства – найстарішу безперервно діючу до цього дня типографію у Східній Європі. 1586 – видано Статут школи Успенсього братства – найстарішу педагогічну пам'ятку на пострадянських теренах. 1629 – італієць Роберто Бандінеллі започаткував у Львові першу в Україні міську пошту європейського зразка, яка регулярно доставляла листи для мешканців міста з усіх куточків Європи. 1661 – заснування першого в Україні і Росії універcитету – Єзуїтської академії. поч. 18 ст. – у Львові встановлено пам'ятник польському гетьману Станіславу Яблоновському – перший пам'ятник в Україні. 1911 – у селі Лисиничах під Львовом встановлено перший громадський пам'ятник Тарасові Шевченку в Україні. 1715 – у Львові засновано першу в Україні пивоварню. 1749 – вийшло декілька номерів першої в Україні газети Kurier Lwowski. 1776 – регулярно почала виходити газета Gаzette de Leopol (тижневик ). 1811 – вийшла найстаріша з існуючих зараз в Україні газет – Gazeta Lwowska. 1848 – вийшла перша в історії українська газета "Зоря Галицька". 1776 – у Львові створено перший в Україні постійно діючий міський театр. 1782 – засновано горілчану фабрику Бачевського, яка на початку 20 століття виробляла найкращий у Європі лікер – Likіer Baczewskiego. 1784 – у Львові запущено першу у світі повітряну кулю з автоматичним пальником на рідкому пальному для підігріву повітря в балоні, усього через дев'ять місяців після братів Люм'є, пальним для яких служила солома. 1784 – у приміщенні монастиря Бернардинів було засновано Архів давніх актів, нині Центральний державний історичний архів у Львові – один з найбагатших архівів Європи. 1785 – у Львові засновано найстаріший в Україні готель – "Під римським цезарем". 1786 – засновано першу в Україні музичну академію. 1786 – засновано Личаківський цвинтар, один з найкрасивіших у Європі. 1835 – започатковано перший в Україні регулярний громадський транспортний маршрут – багатомісний кінний екіпаж сполучав серемістя Львова з Винниками. 1835-1900 – Львів виявився унікальним європейським містом, яке кардинально змінило своє ландшафтне обличчя: було зрізано Княжу або Лису гору (Mons Calvus), насипано до висоти 413 м над рівнем моря штучну гору (Kopiec Unji Lubelskiej), пущено під землю ріку Полтву; таким чином місто отримало одну з найдосконаліших каналізаційних систем у Європі. 1836 – у Львові народився Леопольд Захер-Мазох, один із найславетніших європейських і світових письменників. Наклад його творів, виданих у Європі до кінця 19 століття в декілька разів перевищував наклади творів Шевченка, Пушкіна, Міцкевича, Достоєвського і Толстого разом узятих. 1840 серпень – перша в Україні і в країнах колишнього СРСР демонстрація феміністок у центрі Львова, одна з них курила цигарку. 1842 – завершено будівництво театру Скарбка (тепер ім. Марії Заньковецької ) – третього за величиною на той час театру Європи (1460 місць) після міланського "Ля Скала" і дрезденського "Гофтеатер". 1853 – у Львові, в аптеці "Під золотою зіркою", фармацевти Йоган Зег та Ігнаци Лукасевич винайшли першу у світі гасову (нафтову) лампу. 1858 – у Львові започатковано перше в Україні газове освітлення вулиць. 1861 – збудовано першу в Україні залізницю Львів - Перемишль. 1862 – у Львові засновано "Політехнічне товариство" – одне з перших у світі авіаційних товариств. 1864 – у Львові засновано перший український професійний театр. 1866 – у Львові створено перше в Україні спортивне товариство "Сокіл". 1873 – заснування у Львові одного з найстаріших у Європі Природничого музею. 1874 – у Львові створено першу українську середню школу (гімназію). 1874 – у Львові створено міський промисловий музей (тепер Музей етнографії та художнього промислу) – один з найбільших спеціалізованих етнографічних музеїв Європи, найбагатша художня скарбниця декоративного ужиткового мистецтва України. Тут знаходиться найбільша і найцінніша в Україні колекція годинників. 1879 – засновано парк Кілінського (тепер Стрийський парк), який на поч. 20 століття був визнаний одним із найкрасивіших парків Європи. 1880 травень – у Львові вперше в Україні запрацював кінний трамвай. 1882-1883 – створення у Львові першого в Україні Інституту географії. 1883 – у Львові започатковано перший в Україні міський телефонний зв'язок. 1884 – у Львові засновано "Акціонерне аеронавтичне товариство", яке випускало на німецькій та польській мовах одну з перших у світі спеціалізовану газету "Аеронавт". 1890 – створення у Львові Русько-української радикальної партії (РУРП) – першої української легальної політичної партії європейського типу і першої в Європі селянської партії соціального спрямування. 1893 – уперше в Україні заснована у Львові кінна станція швидкої допомоги. 1894 – у Львові запущено в дію електричний трамвай, перший в Україні і один з найперших у Європі. 1894 липня 14 – у Львові відбувся перший в українській історії футбольний матч між командами Львова і Кракова. 1895 – у Львові вперше в Україні названо вулицю ім'ям Тараса Шевченка. 1897 – створено у Львові галерею європейського мистецтва (тепер Львівська галерея мистецтв) – найбільший художній музей в Україні, в якому зібрано понад 50 тисяч творів мистецтва. кін. 19 ст. – на вулиці Театральній уперше в Україні для освітлення вулиці було використано люмінісцентні лампи. поч. 20 ст. – Львів був єдиним містом у світі, де знаходились резиденції трьох католицьких архиєпископів: римо-католицького, греко-католицького і вірмено-католицького. 1900 – за проектом архітектора Зигмунта Горголевського збудовано Львівський оперний театр – один з найгарніших у Європі. 1905 – створення у Львові першого Українського національного музею. 1905 – у Львові відбулася перша Всеукраїнська мистецька виставка. 20-і-30-і роки 20 століття – Львів – одне з найзеленіших міст Європи за кількістю парків і садів на один квадратний кілометр площі. 1928 – професор Львівського університету Рудольф Вайгль уперше у світі винайшов вакцину проти висипного тифу. 1929 – у Львові організована перша в Україні хокейна (з шайбою) команда СТ "Україна", воротар якої М. Скрипій одним з перших у світі застосував захисну воротарську маску, переробивши її з польської солдатської каски. 1932 – виготовлено в Чехії і встановлено в костелі Марії Магдалини найбільший в Україні орган. 1951 травень – Львівський автобусний завод випустив перші в Україні автобуси. 60-70-і роки 20 ст. – у Львові виробляли найкращі за якістю в СРСР пиво, цукерки "Світоч", автобуси і телевізори. 1971 – засновано скансен " Шевченківський гай", у якому знаходяться шість дерев'яних храмів. Такої кількості культових споруд немає в жодному музеї світу. 1975 – у Львові створено перший в Україні архітектурний заповідник, який поєднував у собі всю територію середньовічного ядра міста. 1981 – у будівлі Міського арсеналу засновано єдиний в Україні та колишньому СРСР музей зброї. 60-80-і роки 20 ст. – у Львові та області при населенні 0,8% від загального населення СРСР було більше 10% усіх діючих культових споруд, таким чином Львівщина була найрелігійнішим регіоном імперії. 1991-2001 – у Львові і на Львівщині було збудовано найбільшу кількість церков в Україні – 280. 14-15 травня 1999 – Львів став єдиним містом в історії України, яке приймало одночасно дев'ятьох керівників держав під час саміту глав держав Східної та Центральної Європи. 27 червня 2001 – у Львові відбулася акція за участі найбільшої кількості людей в історії України: на Літургії у візантійському обряді, яку відслужив Папа Римський Іван Павло ІІ на львівському іподромі були присутніми близько півтора мільйона осіб. Також у Львові відбулися найбільші демонстрації в новітній історії України –17 вересня 1989 року в день 50-ї річниці вступу радянських військ на територію Західної України і 30 травня 2000 року в день похорону композитора Ігоря Білозора на вулиці Львова вийшло більше ста тисяч людей. 29 червня 2002 – у Львові відкрито перший на пострадянських теренах і перший, заснований УГКЦ, Український Католицький Університет. За матеріалами гезети "Поступ"

Переглядів: 1572 | Дата: 17.02.2008


Від любові до ненависті один крок, а може, декілька кроків, пройдених вулицями “відреставрованого” до 750- річного ювілею Львова. Львів, маю вам сказати, ще досить твердо тримається на ногах, бо запас міцності, наданий йому Корняктом, Кампіаном, Римлянином, Красовським, Прихильним, Барбоном, де Віттом, Меретином, Покоровичем, Захарієвичами, Левинським, Нагірними, не так уже й легко знищити плебеям, москалорагулям, які тут панували протягом останніх шістдесяти п'яти років.

Розпинання урбаністичної душі Львова рустикальними вандалами мало два епохальні етапи. По Другій світовій війні, коли Львів спіткала примхлива доля прохідного двору історії, відкритого усім вітрам, до цього новітнього Риму вдерлися орди дикунів зі Сходу з наміром знищити всю його європейськість. Але - о диво! Представники совкової російсько-єврейської культурної ідеї, натхненні маяченнями марксизму-ленінізму, маючи мегаломанічні руйнівні наміри щодо Львова, обтерлись у стінах екс-європейського міста і, по при свої звірячі плани, майже не заподіяли шкоди його фантастичному архітектурному середовищу. Зачаровані небаченою у їхніх азійських глибинках архітектурною красою, вандали вирішили не нищити її.

Збудовані у стилі сталінського ампіру четвертий поверх класичної ампірної кам'яниці Гауснера на непарній стороні проспекту Свободи і палац піонерів та будівля економічного факультету університету на парній стороні (зведені на місці зруйнованої бомбами Скарбничої палати) гармонійно вписалися в модерне архітектурне тло Львова австрійських часів. Сталінський ампір, треба віддати належне, з чуттям Міри лише нечисленними вкрапленнями не досить якісних пломб наповнив карієс виїдених руйнівною війною струнких рядів міцних львівських урбаністичних зубів.

 

Хрущіський і брежнєвський конструктивізм узагалі не пускали на гарматний постріл до історичного центру міста, блоково-бетонний монстр застиг на підступах до Опери у вигляді готелю "Львів" і Обчислювального центру. Єдиним винятком стала будівля 1964 року з "Червоною шапочкою" на першому поверсі, але це все ж не "Укрсоцбанк", зведений півстоліття потому. Деякий пієтет до того рівня архітектури, який був їй недосяжний, тоталітарна влада таки відчувала. Зруйнувала, що змогла, не зруйнувала, що не змогла, і на тому спасибі.

Другий історичний наступ дикунської навали на урбаністичну душу Львова розпочався у сімдесяті роки минулого століття з демаркаційної лінії діаметрально ворожих культур, яка проходила Дублянами, Малеховом Ляшками-Мурованими, Підбірцями, Чишками, Солонкою і Зимною Водою. Московська влада потребувала робочих рук для виробництва брухту на новозбудованих львівських підприємствах - сьогод­нішніх руїнах, тому було дозволено селянам з навколишніх сіл поселитися у спальних коробках новобудов на Артемах і Терешкових. Відтак представ­ники культури "Ми львівшькі, бо як ходилишьмо за стайньов нюняти, то Львів виділисмо" заполонили столичне королівське місто. Цунамі з навколишніх сіл стискало місто міцним зашморгом і невпинно рухалося до його історичного серця.

 

Селянин - це, звичайно, святе, але на селі, а не в місті. Тут вже, вибачте, коли село на селі сидить, селом поганяє і хоче вирішувати суто міські проблеми, яких не зрозумієш, не будучи міщанином хоча б у третьому поколінні. Волання на пустелі людей справжньої міської культури - львів'ян як не з походження, то по духу- Присяжних, Салюків, Гайдів, Балажів, Лукомських тоне у морі аргументів "тверезої селянської більшості".

Загальний суспільний лібералізм демократичних часів у люмпенському уявленні за декілька років переріс у вседозволеність. Архітектурні монстри плебейської епохи заполонили Львів. Поліхромія бидла - ядучі кольори фалоімітаторів - жахливими плямами в'їлися у класичні, сецесійні, ба навіть барокові чи ренесансові фасади, синтетичні фарби не дають дихати каменю, який дихав сотнями років. Ті фарби і будматеріали, які теоретично могли б бути прийнятними десь у кльозеті на батьківщині високого львівського чиновника у селі Затемному, використовують для "реставрації" центральної частини міста. Міфологічні герої Гартмана Вітвера: Діана, Нептун, Амфітрита і Адоніс - по святкуванню ювілею встидаються самих себе. Теплий жовтавий тілесний колір статуй надає їм того потворного й огидного натура­лізму, який цілковито не сумісний навіть із рівнем ремісництва. Той, хто мінімально обізнаний із класичними засадами естетики, знає, що людське тіло білим чи чорним, як білий чи чорний мармур, не буває, але абстрагуванням від природного кольору тіла скульптурі надається найвища естетична цінність, а схожість мертвої кам'яної натури з тілесним кольором - вершина несмаку. Але цей факт, воче­видь, не відомий тим "митцям", які розфарбували львівських міфологічних героїв у жовтий колір. Викличте у своїй уяві хоча би цей останній, дореставраційний "цементний" колір фігур і порівняйте їх з теперішнім. Чи потрібні після цього коментарі?

 

Нищення порталів і підсінь, саджання бруківки на бетон, спотворення скульптурних елементів на фасадах, увесь цей рейвах з наведенням косме­тичного марафету і видавання цього всього за ґрунтовну реставрацію і реконструкцію будівель Львова нагадує відвідини смертельно хворої людини, котру прийшли вітати з ювілеєм. Перед тим, як високі гості зайшли до палати, крапельницю вивезли на коридор, вивалені нутрощі хворого сховали під біле простирадло, трохи підмалювали обличчя, а гості, привітавши ювіляра, вручили квіти і миттєво вийшли з палати. Замість ґрунтовного лікування цей напів­живий труп нездарно реанімували на мить, а потому прирекли на цілковитий занепад.

Наше місто, якому вже віщують сумну долю Галича, зможе вижити лише тоді, коли ним керуватимуть люди міського духу та інтелектуальної вдачі. Здається, вони вже народжуються, львівські міщани у другому поколінні, але чи дочекається Львів їхньої самовідданої праці, чи передчасно загине, як прохідний двір історії, відкритий усім навколишнім сільським вітрам?

Категория: Статті | Переглядів: 1482 | Дата: 14.02.2008

Як відомо, центром Львова, збудованого Данилом Галицьким, була площа, що нині називається Старий Ринок. Після захоплення міста польським королем Казимиром III у 1349 році центр Львова перенесли трохи на південь. Забудовували це місце ремісники, запрошені королем з Німеч¬чини. У Польщі майстрів відповідної кваліфікації не було, а місцевому населенню Казимир не довіряв.

Німці будували за звичьним для себе зразком: центральна площа, оточена житловими кварталами, лінія укріплень. Площа дістала назву Рінг (кільце, замкнений простір). У місцевій вимові це слово трансформувалося у «Ринок». Таким чином площа дала назву базару, а не навпаки. Протягом багатьох століть площа Ринок була центром жвавого життя Львова — економічного, політичного, культурного. Тут вирував базар. На ньому зустрічалися перси і англійці, турки і голландці, росіяни і французи. Тут розташувалося міське управління. 

На площі виконували судові вироки, влаштовували різні урочистості. Не було, мабуть, такої події в історії середньовічного Львова, яка оминала б Ринок. 1410 року у Львів привезли 52 прапори військ Тевтонського ордену, захоплені під Грюнвальдом. На Ринку їх кинули у болото — за давнім звичаєм переможців. Бачив він і російське посольство, яке підписало тут у 1686 році Вічний мир, вітав могутню постать Петра І, славив героїв-гайдамаків. Ринок нерідко ставав місцем виступів львівської бідноти. Камені площі щедро политі кров'ю злидарів. І 1848 року старий майдан став центром революційних подій. Другого листопада його зайняли ремісники і студенти. Повстання було жорстоко придушене. 1944-го на Ринку точилися запеклі бої радянських воїнів із гітлерівськими окупантами. По нинішній день площа не втратила свого значення. Тут розташовані міськрада, культурні установи. Пам'ятки старовини, приваблюють численних туристів. Львівський Ринок — унікальне явище в містобудуванні. Його вирізняють дві особливості. Перша полягає в тому, що від майдану відходить вісім вулиць, по дві з кожного кута. Таке зустрічається дуже рідко. Як правило, від середньовічних площ відходить по дві-три вулиці.  

Друга особливість — на площі були... вулиці. Із північного і східного боків ратуші стояло 11 будинків, так званих «серед-ринкових кам'яниць», які утворювали три вулиці. Це місце зараз займають газони. Якщо уважно придивитися до будинків Ринку, то впадає в око, що більшість з них має на фасаді по три вікна на поверсі. Є бу¬динки і з чотирма та шістьма вікнами. У чому ж річ? Протягом сторіч на Ринку селилася міська верхівка. Головним чином купці, котрі хотіли мешкати якомога ближче до місць своїх торговельних інтересів. Уже в XIV ст. у Львові діяло правило, за яким представники нешляхетських станів — купці, ремісники, лікарі — могли будуватися на Ринку тільки на три вікна. Причиною служило те, що кожне вікно використовувалося під крамницю чи майстерню. Дотримуючись принципу рівних можливостей, характерного для раннього капіталізму (хоча, звичайно, до капіталізму було ще далеко), й встановили це правило. А шляхта та духовенство мали право будуватися і в шість вікон. 

Щодо 4- і 5-вікон-них забудов — це пізніші переробки, десь з XVIII—XIX століть, коли правило «рівних можливостей» втратило свій економічний сенс. Довший час будинки Ринку були дерев'яними, зведеними у готичному стилі. Конфігурація їх визначалася розмірами земельної ділянки. Тому споруди були вузькими та довгими. У XIV — першій половині XVI століття багато будинків — одноповерхові. Взагалі треба зазначити, що поняття «поверх» з'являється тільки в період Відродження. А до того часу розчленування будинку у горизонтальній площині на однакових рівнях не використовували. Усілякий великий середньовічний будинок мав вигляд лабіринту з коридорів, сходів, переходів тощо, що з'єднували різні частини, розташовані на різних рівнях. У кожному з будинків були глибокі підвали, де зберігали товари. Як показали недавні дослідження, підвали деяких будинків використовувалися для влаштування гіпокауста — системи повітряного огрівання. На початку червня 1527 року Львів знищила страшна пожежа. 

Від усього міста (разом з передмістям) залишилися тільки ратуша і один будинок. Він, за переконанням деяких львів'ян, зберігся лише завдяки заступництву богородиці. Не дивно, що будинок глибоко шанували релігійні вірники і дозволили його розібрати тільки 1786 року. Вогонь знищив і кам'яні укріплення. На храмах поплавилися дзвони. Вітер заніс палаючі головешки на Високий Замок — так згоріла одна із веж. Звідси полум'я перекинулось на Знесіння: воно згоріло дотла. Поступово місто відбудовувалося. 1540 року міська рада спеціальною постановою заборонила зводити в середмісті дерев'яні будинки. А через деякий час до Львова прийшов новий архітектурний стиль — Відродження. Місцеві патриції замовляли проекти будинків іноземним зодчим — переважно італійцям. Так, протягом XVI—XVII століть утворився унікальний ансамбль площі Ринок — єдиний у нашій країні. Його особливістю є те, що ці будинки й досі використовують за прямим призначенням, тобто для житла. Щоправда, як у них мешкати — це вже інше питання. Кожен будинок споруджувався не тільки за індивідуальним проектом (це було своєрідною формою реклами для господаря). Він ще й мав свій, неповторний колір. Ту львівську поліхромію було відновлено лише кілька років тому — завдяки величезній праці співробітників Історико-архітектурного заповідника.  

Як уже згадувалося, на Ринку зосереджувалося міське управління, в тому числі й комунальні служби. Не секрет, що однією з найболючіших проблем сьогоднішнього Львова є водопостачання. А між тим, ця проблема має вже 600 років. Попри те, що середмістя Львова стоїть на воді (в XV ст. на Ринку був ставок) уже документами 1407 року згадується перший водогін, яким йшла джерельна вода з-за міста. Річ у тім, що вода середмістя непридатна для вживання. Поступово кількість водогонів зростала. Але й досі не знаємо місця отих джерел, звідки вони пролягали. Водогони сходилися на Ринку в крамницю зі східного боку ратуші, яка була прикрашена величезною бронзовою статуєю німфи Мелюзіни і називалася її іменем. А вже звідти дерев'яними трубами вода подавалася в будинки. Та місто росло, однієї криниці стало замало. 1697 року спорудили ще одну, на південно-західному розі площі, її прикрашала статуя Нептуна. 1744 року з'явилася третя криниця — на південно-східному розі. Воду з цих криниць брали не всі, а лише найзаможніші домовласники. 

Решта ж пила воду з криниць, викопаних на території міста, тобто погану. 1793 року на Ринку спорудили чотири фонтани. Для двох з них використали старі криниці (нині — «Діана» і «Нептун»). Кожен фонтан дістав восьмигранну чашу, увінчану статуєю персонажа давньогрецької міфології. І кожен з них був розташований у центрі зірки, викладеної червоним і чорним каменем. Фонтани робив відомий скульптор Гартман Вітвер. З південного боку ратуші стояло велике кам'яне корито — мірка для зерна. Пам'ятаймо, що до початку ХІХ ст, в усій Європі тільки Росія мала єдину для всієї країни систему мір і ваги. В інших державах кожне місто мало свої власні одиниці міри довжини, об'єму і ваги. А у Львові еталоном служило оте корито, що з'явилося на площі 1598 року. На західному боці Ринку, де зараз квітник, було місце страт, яке часто неправильно називають Лобним місцем. Тут же з 1564 року стояв так званий «стовп ганьби» — спочатку дерев'яний, а згодом — кам'яний. Він мав чотири грані і вгорі вінчався скульптурною групою: кат і богиня правосуддя Феміда — спина до спини. Цей стовп дуже постраждав, коли впала вежа ратуші у 1826 році. Зараз він — в історичному музеї. До нижньої частини стовпа були прикріплені залізні кільця. 

На кілька днів до них приковували, «виставляючи на ганьбу», дрібних крадіїв, п'яниць, хуліганів. Тут же виконувалися і смертні вироки. Для цього біля стовпа споруджували тимчасовий поміст. Але смертю карали тут тільки дворян. Так були страчені молдавські господарі (князі) Томжа і Янкула, а 16 червня 1578 року — національний герой українського і молдавського народів, один з керівників запорозького козацтва Іван Підкова. «Стовп ганьби» не був єдиним місцем покарання. 1594 року до стіни однієї з середринкових кам'яниць прибили довгий ланцюг з обручем. До нього припинали сварливих жінок... Характерна риса Ринку — тротуари, що, за твердженням відомого мандрівника Груневега, були найширшими у всій Європі: ними могли йти навпроти одна одній аж... дві пари. 

Проте всю площу не спромоглися замостити. Бруд був жахливий, адже каналізації як такої місто не знало — усе сміття викидали просто на вулицю. Розповідали, що імператор Йосиф II, коли приїхав до Львова, то на Ринку його карета, запряжена шестіркою коней, загрузла. Імператора вийняли з карети на руки, а карету витягали волами. Упорядковувати Ринок, почали тільки наприкінці XVIII ст. Замостили, поставили, як уже згадувалося, фонтани. Десь у 60-х роках XIX ст. Ринок дістав газове освітлення; аж в 1952-му його замінили електричним. Площа Ринок — унікальний комплекс пам'яток архітектури. Для його збереження робиться чимало, проте все ж менше, ніж хотілося б. Добре, що передбачено ліквідацію тут трамвайного руху. 

Переглядів: 2864 | Дата: 14.02.2008

Будинок № 1 — львівська ратуша, серце міста, 1356 року Львів дістав самоуправління за так званим «магдебурзьким правом». Це означало підпорядкування Львова безпосередньо королю і керівництво містом виборними органами — Радою і Лавою (судом). Рада і Лава обиралися львів'янами. Ззовні все виглядало дуже гарно і демократично.

Та дійсність була не такою ідилічною. Бо Львів, як і всі інші міста Польщі, за винятком, Гданська, ніколи не мав достатньої економічної і політичної сили, аби повністю бути незалежним від втручання феодалів у справи міста.Щодо «демократичної» системи виборів, то вона виглядала так. Жінок, які на той час становили приблизно 65 відсотків населення, до участі у виборах не допускали. Позбавлені «голосів» були й некатолики: українці, вірмени, євреї. А з тої невеликої решти населення могли брати участь у виборах тільки домовласники середмістя. Таким чином влада зосереджувалася в руках 50 родин (або ж одного процента мешканців Львова). 

Вони безконтрольно розпоряджалися величезними прибутками міста, нікому не звітуючи. Магістрат засідав у ратуші (слово походить від німецького «ратхауз», що означає «будинок ради»). Про найстарішу ратушу Львова знаємо дуже мало — тільки те, що вона була дерев'яною і згоріла у 1381 році. Тоді ж згоріли всі документи — втрата для історії Львова, яку компенсувати неможливо. Невдовзі ратушу відновили. 1404 року на ній з'явився годинник. Наприкінці XV століття були проведені деякі реставраційні роботи, що до певної міри змінило вигляд ратуші. У 1617—1619 роках її взагалі перебудували. Стару вежу частково знесли і на цьому ж фундаменті встановили нову, восьмигранну, з чотирма циферблатами годинників. Вежа була обведена балконом, по якому ходив сторож. Консолі балкона виконали у вигляді левів. Ви¬сота вежі дорівнювала 58 метрам. На її шпилі красувався флюгер з позолоченого металу у вигляді лева — емблеми міста (нині зберігається у Львівському історичному музеї). 

Зал Ради був обвішаний портретами королів і полководців; всюди милували око дорогі килими. До речі, в них цікава історія. Тогочасний закон вимагав, аби торгівля між іноземними купцями у Львові велася тільки через перекладача. Існував звичай, за яким кожний тлумач повинен був щороку дарувати місту один чи два килими. Ясна річ, якість килима була своєрідною оцінкою професійних якостей перекладача — не тільки щодо знання мов, але й щодо дипломатичних здібностей. Поступово виникла так звана «львівська консулярна колекція килимів», що славилася на всю Європу. До наших днів вона не дійшла, напевно, її захопили шведи в 1704 році. Поруч із залом Ради була скарбниця, де зберігалося найцінніше майно Львова — документи про його привілеї. Біля входу в ратушу на високому кам'яному стовпі стояв кам'яний лев. 

Ратуша будувалася за розпорядженням бургомістра Львова М. Кампіана і на його кошти. Оскільки з робочою силою було сутужно (М. Кампіан не любив багато платити), то до будівництва залучали різного роду асоціальні елементи — п'яниць, волоцюг, інший набрід. Далеко ходити не треба було — у підземеллях ратуші розташувалися в'язниці... Як ми вже згадували, в ратуші засідав міський суд. Він мав право засудити людину до смерті. На знак цього, за спиною війта — голови суду — висів величезний меч. Зараз він, як і «мечі правосуддя», якими виконували вироки, — у Львівському історичному музеї. Давня легенда розповідає, що якось суд виніс несправедливий вирок. З того часу в ніч перед стратою коридорами ратуші літала чорна труна. От книга вироків львівського суду — і на першій сторінці запис: «Пам'ятай про чорну труну...». З часом до цоколя ратуші були зроблені прибудови. Згодом їх почали розбирати, і з таким азартом, що пошкодили сам цоколь. 14 липня 1826 року вежа завалилася, загинуло восьмеро людей. Цікаво, що, попри явний аварійний стан, спеціальна комісія визнала вежу цілком придатною. Якраз під час складання цього акта вежа й завалилася — комісія ледь встигла врятуватися. 

Сам акт зберігається нині у Львівському центральному історичному архіві УРСР. Закладання нової ратуші відбулося 21 жовтня 1827 року з великою урочистістю, в присутності губернатора та архієпископа. Пролунав навіть артилерійський салют. Ратушу звели в 1830—1835 роках у стилі віденського класицизму. Оцей четвертий варіант й дійшов до наших днів. Тільки не цілком у первісному вигляді. Колись вежа ратуші мала завершення у вигляді купола. Але... 1 листопада 1848 року у Львові спалахнуло повстання. Ремісники і студенти захопили Ринок, спорудили тут барикади. За наказом генерала Гамерштейна, почалося бомбардування міста — з гармат і бойовими ракетами. 

Одна з ракет влучила у вежу ратуші. Вона загорілася. Спалахнув і провалився всередину купол. Військо не допускало до гасіння пожежі. Будинок відновили 1851 року. Тільки завершення зробили не купольним, а бланковим, подібним до середньовічного замку. У 1852 році вежу прикрасив новий годинник. А 1883 року тут було встановлено перший у Львові телефон, який з'єднав магістрат з деякими установами і пожежною командою. У ратуші засідав магістрат, тут же мешкав президент міста. Магістрат містився у ратуші й за часів буржуазної Польщі. Щороку безробітні приходили сюди (традиційно, мабуть,) і вимагали роботи, їм, теж традиційно, відмовляли. І тоді безробітні, знову ж за традицією, били в ратуші вікна. Про це розповідають архівні документи. 

Переглядів: 2297 | Дата: 14.02.2008

Львів належить до давніх, але не найстаріших городів Галицької землі. До часу його постання існував вже знаний своїм історичним значенням Галич, Звенигород, а в околицях теперішнього Львова менші укріплені городи такі, як Підгородище, Завадів, Грибовичі, Страдч, Щекотин, Домажир, Рокітна та ін., розташовані на горбах Розточч чи на схилах північного берега Поділля. Археологічні знахідки свідчать, що в найближчій околиці здавна були якісь оселі, але на терені давнього міста не знайдено ніяких пам'яток, які говорили б про існування постійної доісторичної оселі. Засновником Львова був галицький король Данило Романович.

Побудова цього міста близько 1250 р. вказує на те, що його зродили в першій мірі потреби військово-стратегічні, оборона галицьких володінь від татарських набігів, а також господарські, необхідність створення нового торгівельного центру на шляху з Побужжя і Наддніпрянщини до Наддністрянщини, після занепаду Звенигорода.Слід зазначити велике організаційне чуття засновника міста, що так уміло підшукав місце під будову нового міста, саме на стику Розточчя і Поділля, що ділять Схід від Заходу (басейн Дніпра і Дністра від басейну Вісли), а одночасно у воротах, крізь які проходить шлях із східної у західну Європу, з Чорномор'я у Прибалтику.

Львів пройшов з галицькою землею цілу історичну долю, зазнавши нераз страшних потрясінь. Його зовнішнє обличчя, життєвий простір, чисельний та національний склад, зайняття та культура його мешканців мінялися не тільки під впливом ходу сторіч, але й під впливом тих історичних безнастанних змін, що тут наставали впродовж 700-річного існування міста. Так, від 1250 до 1340 рр. Львів був княжим містом галицького князівства під володінням Романовичів. В роках 1340-1349, коли вимер рід Романовичів, ним править воєвода Дмитро Детько, як намісник литовського князя Любарта, потім – польський король Казимир (1349-1370 рр.). В цей час (1356 р.) місто одеримало Магдебурське право. В 1370 році перейшов Львів під угорське правління, яке виконував від 1372 по 1379 р. Володислав Опольський з шлезької лінії Пястів, потім угорські урядники, а в роках 1385-1387 знов Володислав Опольський. В інтервалі 1387-1772 рр. 

Львів знаходиться під володінням Польщі, а далі, як столиця Галичини і Володимирії, під владою Австрії (до 1914р.). Революційні події 1848 р. в Європі збудили політичну та культурну активність українців. У травні цього року у Львові було засновано Головну Руську Раду – першу українську політичну організацію та надруковано першу газету українською мовою "Зоря Галицька". У 1868 р. у Львові виникло товариство "Просвіта", яке невдовзі вкрило мережею читалень всю Галичину. Створене 1873 р. товариство ім.Т.Шевченка, реорганізоване у 1892 р. в наукове, розгорнуло дослідницьку діяльність в галузі українознавства. Від 3 вересні 1914 року до 22 червня 1915 року, в часі російської окупації був центром Галицького губернаторства, а потім знов переходить до Австрії, де залишається до її розпаду. 1 листопада 1918 р. Військовий Комітет, очолюваний Дмитром Вітовським, захопив владу у Львові, а 9 листопада цього ж року було проголошено ЗУНР (на чолі уряду став Кость Левицький). 21 листопада 1918 р. Львів зайняли польські війська. Рішенням Ради амбасадорів з 14 березня 1923 року Львів і Галичину остаточно передано Польщі, в якій він став столицею Львівського воєводства аж до німецько-польської війни 1939 року.

Міжвоєнний період позначений наростанням українського визвольного руху. Консолідуються національні політичні партії, колишнім керівником стрілецтва полковником Євгеном Коновальцем створюється підпільна Українська Військова організація. На її базі в 1929 р. постає Організація Українських Націоналістів. Внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа у 1939 р. Західну Україну було приєднано до Радянського Союзу. З 23 вересня 1939 по 30 червня 1941 р. Львів був обласним центром Львівської області в складі УРСР. Після приходу збройних сил німецької армії, 30 червня 1941 Степан Бандера проголосив відновлення української державності у Львові, та утворення Українського Державного Правління на чолі з Я. Стецьком. Після арешту членів УДП 1 липня 1941 р. німецьким командуванням було проголошено прилучення Галичини, як окремого дистрикту, до Генерального Губернаторства і Львів став столицею Галичини. З моменту окупації на території Галичини зароджується рух опору. У 1942 р. окремі розрізнені збройні формування організовуються в регулярну Українську Повстанську Армію під командуванням генерала Романа Шухевича (Тараса Чупринки).

Керуючись ідеєю незалежної України, УПА воювала як проти фашистської Німеччини, так і проти Радянського Союзу. 27 липня 1944 р. радянські війська здобули Львів і він знову став обласним центром в складі УРСР. У травні 1989 р. – створюється Народний Рух України, Львів стає одним з перших в Україні осередків видання демократичної преси. Вийшла з підпілля Українська Греко-Католицька Церква, відродилася і Українська автокефальна православна церква. Комуністична влада в регіоні фактично була ліквідована в 1990 р. внаслідок перемоги на виборах до Верховної, обласної, районної і міських рад представників демократичної опозиції. 14 квітня 1990 року В'ячеслава Чорновола обрано головою Львівської обласної ради, а з 1991 року, після утворення незалежної Української держави Львів став обласним центром Львівської області і водночас центром українського національного відродження.

Переглядів: 3241 | Дата: 14.02.2008

1 2 »
Міні-чат

300
Друзі сайту
Каталог сайтів
Статистика
HotLog TOP.GE Business-Key Top Sites
Хостинг від uCoz